Автор та жертва – це фундаментальні поняття в психології. Автор і жертва, доросла особистість і дитина, психологічно зріла особистість і незріла, автентична особистість і невротична, нецілісність і цілісна, самодостатня особистість і потребує – все це синоніми одного і того ж явища. Це явище психологічного дозрівання, дорослішання, межа якого не чітка вельми розмита, але все ж має деякі ознаки.
Перш, ніж розпочинається робота над собою, справжню трансформацію, людина приймає відповідальність за своє життя – признає, що автор і все, що відбувається в моєму житті – це моя відповідальність. Я-продукт раніше прийнятих мною рішень. Якщо ж особистість не готова прийняти відповідальність за своє життя і займає позицію жертви – зміни не відбудуться, бо це очікування, що хтось для мене / за мене зробить. Так поводиться дитина – психологічно не зріла ще особистість, навіть якщо цій дитині 45 рочків. Зміни відбуваються всередині нас. Змінити можна тільки себе або своїм прикладом надихнути інших.
За що я не несу відповідальності? За дані, які написані в документах про ваше народження: дата, місце народження (вітчизну не вибирають), батьки, стать… Ви звичайно ж можете змінити документи, навіть стать совю можете сьогодні змінити – це також ваш вибір. Але прийняття себе починається з того, що ви прийняли, як факт свої вихідні дані, записані в паспорті. Можна змінити відношення. Навіть “народження в селі чи маленькому населеному пункті” можна сприйняти, як причину для переїзду та постійного пошуку можливостей для росту (автор) або ж як клеймо – “в мене немає можливостей – я живу в селі і така моя доля”.
Людина – істота соціальна. Взаємодія двох (комунікація, стосунки) – відповідальність двох. Але одна людина не відповідаєте за реакцію іншої людини .
Відповідати за своє життя – це значить пропускати всю інформацію, необхідну для прийняття рішення, через фільтр свого «Я» і своїх бажань.
Хочете перевірити автор ви чи жертва? Давайте влаштуємо тест. Візьміть аркуш і письмово дайте відповідь на наступні питання. Пишіть відразу, що перше прийде в голову:
- Напишіть десять проблем або завдань, які ви хотіли б вирішити найближчим часом.
- Який спосіб вирішення ситуації ви бачите зараз, в чому причина, що це не вирішено досі?
- Що заважає вирішити дану проблему зараз?
Подивіться на свої відповіді. Хто несе відповідальність, хто впливає на вирішення цих задач? Не обов’язково робити все самостійно. Можна купити чи делегувати, але спочатку ви маєте прийняти рішення про свою зону відповідальності.
Дихають абсолютно всі. А ось відповідальність за своє життя на себе беруть набагато менше людей.
Як виникає невротична особистість?
Вона виникає завжди в процесі психологічного дорослішання. Невротичність, це явище природне, але не обов’язкове. Особистість може вирости без неврозів, але в сучасному суспільстві це відбувається вкрай рідко, можливо, в процентному співвідношенні це 1-5% випадків дорослішання від загального числа. І для того, щоб така можливість виникла, поруч повинні бути особистості дорослі, автентичні, зрілі та самоактуалізовані, самодостатні.
Ось, наприклад, я вимагав, щоб вони не втручалися в моє життя, але вони все одно втручалися. Так хто винен? Вони? Так, вони теж винні. Але хто головний відповідач? Той, кому це життя потрібніше. Якщо інші люди розпоряджаються вашим життям, значить, вам не так вже й важливо, як ви його проживете.
Уникнення відповідальності – це позиція жертви або ж роль “психологічної дитини”
Це відмова з тієї чи іншої причини впливати на ситуацію, очікування, що ситуація зміниться сама, або її хтось змінить за нас. В основі поняття “локус контроль”
- внутрішній локус контроль (інтернальний) – я причина того, що зі мною відбувається
- зовнішній локус контроль (екстернальний) – те, що відбувається, визначається долею, кармою, Богом, інопланетянами, президентом чи іншими обставинами
Люди, у яких локус контроль дуже зрушений до внутрішнього, часто беруть на себе відповідальність навіть за те, на що вони вплинути по суті не можуть. Наприклад, за чужі емоції або рішення. Ці люди схильні до сильного відчуття провини і самозвинувачень, коли щось йде не так.
Люди уникають відповідальності і на це є ряд найпоширеніших переконань:
1. Впевненість, людини в тому, що від неї це не залежить, що вона не може на це вплинути.
Коли з тих чи інших причин з’явилися переконання, що це змінити не можна. Наприклад, переконання «У цій країні нічого ніколи не зміниться». З таким переконанням людина навіть не намагається нічого міняти.
2. Уникнення відповідальності через невміння і незнання як зробити щось, і як результат очікування, що хтось зробить замість мене. Або почекати, “саме пройде”.
Зазвичай така проблема виникає у несамостійних людей, тих, про кого з дитинства проявляли надтурботу і не давали нічого робити самим. Такі люди просто не вміють і не звикли напружуватися, щоб щось вийшло. Їх з дитинства привчили, що якщо щось спробував і не вийшло з першого разу, прибіжить мама і все влаштує.
Часто проблема посилюється тим, що оскільки багато років всі проблеми і завдання вирішувалися іншими, людина не сформувала достатньо навичок і особистого досвіду, на який вона зможе спертися. Обсяг роботи дуже великий. Коли людина хоче щось робити, все це навалюється відразу, здається непідйомним, і їй простіше повернутися до звичних партернів поведінки. До речі, часто у таких людей є внутрішнє відчуття, що вони як би все ще маленькі й самі не знають, як правильно, а от інші дорослі і краще знають, як вчинити, тому краще запитати у інших, цим же перекласти свою відповідальність за вибір.
